КОКАИН 97% Королёв COCAIN Колумбийский

Як друкованому голосу нікого, наркишу бородатому! Отже, посідаєтеся з таланом, ледве не козла-ребрайла, і вирішуєте почитати мої навісні сучасні цифрові нотатки з життя наркомана неординарного походження. Злий як демон, як брюнетка під час ПМС, але з добрим серцем, що вимолотить у вашій душі хоч якусь крихту симпатії та злагоди. Готові? Вперед, далі, наркровеселощі замість портновського сну!

Певно, ви пам'ятаєте, як я колись закладки метав у селі. Відтоді моє життя стало крутитися, як дискотечний шарканняк, і вже тоді я зрозумів, що моє покликання - розважити народ до безтями. Вуу-ууу, та як я радий, що попався в цю жартишу, як ведмедь у мед. Дещо пізніше я знайшов звік, шлях до воріт сповнення бажань - гидроч, гидропон, марихуанна приставка, що заводить на всі цилиндри. Оця золота планта врятувала моє життя, як кольоровий плащиха! Ви почуєте цю історію, аж жижа піде по тілу, як групі отаких тараканів що похолонуть у вас під шкіру.

Траплялось все в отой жаркий літній вечір, коли я вирішив вирушити в світ піти та выпилить клад. Ну, звісно ж, не клад у звичайному розумінні, а клад на кшталт золотої жилки великого наркотичного скарбу. Але як знайти цей клад, де він ховається, як злодій злізав і хмариться на світ під прихованістю світанку? Одним словом - список.

Щоб покласти свою ймовірну отраву наркоманську, я вирішив урізноманітнити переслідування дуротворної кладки. Знаходження кладки - справа довга та нудна, як марш до головного нодового лікаря в п'ятницю. Але для відвертеньких наркоманів, як і я, це шанс відчути себе справжнім пошуковиком, як Індіана Джонс або Ейл Свінінгем. Так я як-то купився на інфу про покладку в нічних лісах, де халявний годинник на 3-ому дереві за проваллям покаже безграничний шлях до марихуани. Отож я відправився у цю ночеву феєрію, мов сумасшедший на розумних.

Ніч була настільки страшною, як нічний клуб із большим гучним гидропоном. І я ходив, близько не протух, в дикому краєвиді, як корабель на морському горизонті, і доносився жахливий гуркіт виносу моєї душі наперерост. Але я не здався, я як той все жиже з кінцямів, що замуштрували мозок моєї підсвідомості. Ну, і як ви думаете, я знайшов клад, що розкриє мені світ з марими?

Там, коло того самого дерева, що і зазначився в моєму списку, я знайшов не только марихуанну кладку, але й цілий арсенал наркотичних атрибутів. Вже зі світу метафетаміну я зачув сміх гіацинту, а трипи, які випачкані там були, мене просто повалили. Сиджу, дивлюсь на цю альтернативну реальність, і думаю: "А чого ж не пірнути глибше?". А знаєте, що я зробив? Так, так, я забрав собі цей царський наркомузей, як сувенір з майями World of Ріка.

Отож, випивши свій гідроч, я поніс себе у світ темної наркотичної релаксації, де кожний йде під аплодисменти власної згнилості. Не кажу вам, який це був трип, бо вже не пам'ятаю часу, місця, навіть свого прізвища. Але все, що залишається цієї ночі, - це спогади, що жили в моїй душі, як химери у тіні. І ви не повірите, але цей вечір з марихуаною став для мене дивовижним поєднанням і спокій, і безнадійного райського чуда.

Разом з цими кумедними пригодами, я зрозумів, що наркотики - це не просто гидропон чи метафетамін. Вони - це спосіб втекти від реальності, щоб насолодитися кожним миттям в цьому суцільному божевіллі. Якщо з одного боку, це принесло мені багато веселощів та ейфорійних забав, то з іншого – наркотики змусили мене побачити те, що залишалося прихованим під запліткою реальності.

Так, друзі, якось так я дістався до світу наркотиків, де кожний день - це нова подорож у світ психо-наркотичного перетворення. І хоча мене можна звинуватити за багато речей, я ніколи не пожалкую про цей шлях, яким я обрав. Адже життя - це трип, в якому ми всі ховаємось, сподіваючись знайти себе самого чи хоч трохи розслабитись в цій дряні, що її зветься реальністю.

Тобто, ось я, ваш наркоман-комік, який забавляє народ з тихих закутків нашої безглуздої дійсності. Якщо появляться нові історії чи нові наркобезцеремонні жарти, запишіть мене в своєму списку з позначкою "нарковеселощі", а я продовжу будувати свої пригоди, як маленький наркотичний Філіп Марлоу в цьому безбожносному синьо-червоному світі.

Ну, давайте, ребята, сегодня у меня будет рассказ просто бомбический! Я вам поделюсь своей недавней историей, как я закупилась пурпурным закладочно-кокаиновым лоем и сходила на выставку картин, как настоящая ценительница искусства. Затащите табуреточку, приятель, и готовься узнать, как я устроила себе настоящий гоп-путешествие!

Дело было так, я уже полгода мечтала попробовать этот легендарный Purple Haze. По слухам, он самый огненный, и я просто сжигалась от нетерпения попробовать его колоться. И вот, однажды, мне удалось найти связь с одним бомбистым товарищем, который согласился мне помочь. Мы договорились встретиться на детской площадке, где он мне и продал заветные закладки.

От счастья я аж аж засвечивалась – наконец-то у меня была возможность по-настоящему блистать на этой выставке! Ну да ладно, этого опиума мне не хватало, важно было добраться до места болтануться. Я засунула свои закладки в лоис, зацепила на братике мокрик и пошла на автобусную остановку, заодно скушав пару своих любимых оксиков. Надо же быть в форме!

Наконец-то автобус подъехал, и я прыгнула в него, словно настоящий гопник. Кто бы мог подумать, что их общественный транспорт окажется таким веселым местом! Пока автобус готовился выехать, я наблюдала за пассажирами. Все такие серые, скучные, никто не понимал, как им здесь скучно! Но я-то знала, как от этой серости спастись. Мне оставалось всего несколько остановок до места назначения – моей цели, где я могла погрузиться в волшебный мир искусства, уже с башкой забитой Purple Haze.

Наконец, я выскочила на нужной остановке и направилась в сторону галереи. Мои закладки буквально жгли в кармане и я уже чувствовала, как тащусь, в предвкушении грандиозного праздника искусства. Вход в галерею был охраняем, но я прошла мимо охранника с таким видом, словно я сама художник, готовая представить свои шедевры. Все эти нормики там не понимают, что настоящее искусство – это то, что я накатила в своей голове!

Я оказалась в зале, где выставлялись картины, словно цветы на лугу. И в этот момент я подумала, что мое творчество тоже может найти здесь свое место. Ведь мы, наркоманы, тоже создаем искусство – наш ум и наши галлюцинации становятся полотнами, на которых мы воплощаем свои самые сумасшедшие фантазии.

И вот, под влиянием легендарного Purple Haze, я начала блуждать по залам, впитывая в себя каждую краску, каждую линию, каждый контраст. Мир вокруг меня начал меняться, словно я попала в другое измерение, где все было наоборот. Я видела камни, которые говорили, деревья, которые танцевали, и цвета, которые разрывали глаза своей яркостью.

Ох, сколько времени я провела, блуждая по этой выставке! Я забыла о будничности, о проблемах, я была свободна в своих воспоминаниях и фантазиях. И когда, наконец, Purple Haze начал ослабевать, я почувствовала, что пора уходить. Хотя я не хотела, чтобы это закончилось – я хотела, чтобы этот опиум длился вечно.

Но, как говорят, все хорошее когда-нибудь заканчивается. Я вышла из галереи, взяла последний глоток свободы и отправилась домой. Мне было сложно привыкнуть к реальности после такого погружения в мир искусства, но я знала, что этот опыт навсегда останется в моей голове.

Возвращаясь домой, я поняла, что это было не просто поход на выставку. Это было прекрасное путешествие внутрь себя, путешествие на самую крайнюю точку искусства, где все разрешено и где можно стать искренним и свободным. Да, я могла потерять себя в этих прекрасных картинах, но зато я нашла себя внутри себя – искусство вдохновило меня на большее, на создание своих шедевров в мире наркотиков и гопничества.